Любителів “тихого полювання” давно відвідувала думка: ось би цю красу-та на свою дачу, тоді ні в ліс ходити не потрібно, ні спину гнути, ні ноги топтати. І ось вікова мрія збулася-тепер можна вирощувати і вешенки, і шампіньйони, і види з хитромудрими нетутешніми іменами: мейтаки, рейши, шиитаки прямо у себе удома! У цьому огляді ми поговоримо про будову капелюшного гриба.
Будова капелюшних грибів
Але перш ніж впритул зайнятися виробництвом делікатесів, необхідно з’ясувати, що цьому лісовому жителеві потрібно, а що-протипоказано. А тому відразу виникає питання: що є таке гриб і яка його будова?
Будова капелюшного гриба Гриби-це окреме царство (поняття біологічної систематики) живих організмів з одноклітинною або багатоклітинною будовою, що не здатних до фотосинтезу і розмножуються різними способами : спороносінням, брунькуванням або іншими залежно від умов існування.
Прийняте раніше прилічення до нижчих рослин нині не актуальне-цим організмам свойственен не лише спосіб життя рослин, але також і деякі риси тварин. Так, шкірка капелюшка подібна до слизової оболонки шлунку : виділивши на свою поверхню травні ферменти, після досягнення необхідного стану перевареної ними їжі вона активно всмоктує в себе “поживний бульйон”, що утворився.
Великою помилкою є думати, що гриби-це те, що пробило лісовий грунт і гріється на сонечку, нестримно товстішаючи від літніх дощів. Ні, це усього лише плодові тіла, які протягом тижня погниють, якщо не будуть з’їдені тваринами або підібрані людиною.
Справжній гриб практично невразливий і вічний, бо захищений від несприятливих умов товстим шаром відповідного для нього грунту. “Справжній”-це грибниця, або грибна колонія, що складається з тонких чуйних ниток,-гіф, що розповзаються в грунті на всі боки.
Ось цією обставиною і користуються в грибоводстве: варто акуратно розділити міцелій на фрагменти-і його можна транспортувати хоч в іншу державу, аби лише умови в дорозі відповідали потрібним. А потім виростити з нього бажані види грибів будинку.
Якщо перевернути капелюшок
У місцях, оцінених гифами як найбільш сприятливі для росту, починається “плодоносіння”. Тут вони утворюють особливо щільні структури-плодові тіла, або власне гриби. Грибні тіла-ні що інше, як компактна маса з паралельних, укладених впритул один до одного волокон гіф, кожен з яких схожий на зрізі на багатожильний кабель.
Капелюшний гриб в розрізі
Плодове тіло складається з тих, що мають різну будову ніжки і капелюшка. Тому у міру його росту починається розділення клітин, що утворюють його тканини, на:
- волокна з функцією освіти і підтримки форми;
- вузько спеціалізовані структури.
Перші-це тканини основи, “арматура” ніжки і капелюшка грибної конструкції. Окрім форми класичної існують плодові тіла: кораловидні, кулясті, схожі на вухо або блюдце і множину інших, ще химерніших конфігурацій.
З клітин же з вузькою спеціалізацією формуються спороносні структури-органи розмноження.
Якщо верхня частина капелюшка утворена тим же волокнистим “м’ясом”, що і ніжка, то її нижня частина (іменована гименофором) має вигляд або губчастого шару, або круга з пластинок, що радіально розходяться. Рідше гименофор має поверхню:
- гладку;
- шипувату;
- складчасту;
- лабиринтоподобную.
Лабиринтоподобный гименофор Складчатый гименофор Шиповатый гименофор Гладкий гименофор Губчатая структура Пластинчатый гименофор
На бічних поверхнях трубок або пластинок гименофора знаходяться булавоподібні утворення – базидії, на кінцях яких утворюються спори.
У видів іншої будови спори зріють в тих, що не мають виходу назовні замкнутих порожнинах-сумках, що знаходяться або на зовнішній поверхні, або в надрах плодових тел.
Відповідно до цієї ознаки гриби діляться на:
- базидіоміцети (трубчасті, пластинчаті і з іншою будовою гименофора) і
- аскомицеты , чи сумчасті (грецьке аскос означає “сумка”).
Аскомицеты в силу особливостей своєї будови здатні не лише до спороносіння, але і до примітивного статевого розмноження.
При найближчому розгляді
Гриби можуть мати одноклітинну або багатоклітинну будову.
Прикладом першого варіанту є дріжджі, що складаються з однієї клітини (навіть за наявності безлічі дочірніх камер, що утворюються при брунькуванні, це одна клітина). Зважаючи на існування в рясною їжею середовищу багато хто з них не реалізує своєї здатності до статевого розмноження, віддаючи перевагу брунькуванню.
Одноклітинні гриби (дріжджі)
Капелюшний гриб традиційної будови, що має велике плодове тіло,-це багатоклітинний організм. Він має капелюшок і ніжку. Ніжка може бути сполученою з капелюшком:
- по центру;
- ексцентрично (не по центру);
- боком (злиття ніжки з краєм капелюшка).
По центру Боковое з’єднання Незалежно від способу їх з’єднання гриб вважається капелюшним, будь то маслюк або трутовик.
Ця будова цілком виправдана завданням кожної з частин конструкції.
Ніжка-опорний стовп возносить капелюшок як можна вище над рівнем грунту. Чим довше ніжка, тим довше не буде контакту капелюшка з грунтом, тобто вона довше не погниє. До того ж, так вона краще видно тваринам, що живляться грибами : равликам і більшим, аж до лосів.
Яскраве забарвлення капелюшка і запах, від неї витікаючий, також стимулює бажання з’їсти гриб. Але навіщо це робити? Для ситості тіла того, що з’їло і. для поширення виду по нових куточках лісу. Або навіть для “експорту” в ліс сусідній.
Капелюшок – вінчаюча голівка-є не лише прикрасою гриба, але і якщо не органом розмноження, то принаймні частиною плану по захопленню нових територій,
Бо вона містить спори.
Особливості розмноження
Спори добре видно під старіючими екземплярами у вигляді круга (діаметром точно за розміром капелюшка) з порошку, що має характерне для виду забарвлення. Вони, дозрівши і висипавшись з капелюшка, в точності повторюють малюнок його гименофора-трубчастого, пластинчатого або іншого (у трутовиків-лабиринтоподобного).
Розмножуються капелюшні гриби спорами
Спора-це аналог сім’я вищих рослин, матриця з однієї клітини, що містить усю програму життя і розвитку організму. Будучи з’їденою, вона не перетравлюється в кишках того, що з’їло, а впавши на грунт і проростаючи углиб її, дає початок новій грибниці.
Так для хитрунів зростає шанс розселитися поширше, бо спори, проподорожувавши в організмі тварини безкоштовними пасажирами, потраплять в нові місця, часто за багато кілометрів від колишніх.
З кишковика людини спори навряд чи потраплять в грунт (швидше, в каналізацію). Але людина викидає на гнойову купу або в компостний короб грибні обрізки, або навіть цілі екземпляри: червиві, старі і перезрілі. А через деякий час із здивуванням і радістю знаходить там міцненькі шампіньйони або інші види, невибагливі до умов зростання.
Вирощувати гриби на садовій ділянці зовсім неважко
Лісовим красеням адже для життя навіть і світло не особливо потрібне-тільки тепло, волога і поживний субстрат. Тому створити їм умови для росту майже нічого не коштує – треба тільки купити міцелій на рослинному або деревному субстраті, або “поселити” грибні капелюшки у відповідному місці на ділянці.
А види деревні з класу трутовиків імплантують в обрізки відповідної мертвої деревини приміщенням міцелія на спеціальних паличках (що пересилаються в стерильній упаковці) у висвердлені в ній отвори з подальшою їх герметизацією інертним матеріалом.
Вешенки успішно культивуються на рослинно-солом’яному субстраті, а заради таких цінних грибів, як рейши, не буде гріхом спробувати пересадку міцелія і в живе дерево.